В годину сумну,

та в радісну мить;

радіти я буду,

лиш тобі одному.

Так інколи сильно сумуєш за людиною, що ні що не рятує від печалі. Лише надія дає тобі стимул. Та проходить час і вже й її не залишається в житті.

І як воно так буває. Що йще вчора людина, ні дивлячись на сотні кілометрів, давала сили ковток. А вже через декілька тижнів між вам широке бездонне урвище яке й думками не обійняти. І коли життя твоє розділили на дві части, ім'я яким «до» і «після».

А так хочиться написати, почути хоча б якусь звісточку, та ні, не піднімаються рученьки написати. Увесь час знакодяться якісь відмови. А так серденько прохає, прямо болить. 

І нікуди подітися від того болю, і ні чим ті його не придушеш, ні алкоголем, ні навчанням, ні подорожжю. Ні що не допомагає. Немає на світі ліків від душевного смутку. Допомогти можеш тільки ти сам собі.